Кінопрограма форуму «ПогранКульт: ГаліціяКульт» у Харкові

Призабута в радянський час Галичина пережила справжній ренесанс після здобуття незалежності України. «Мода» на галицьке прийшла аж ніяк не з України, а з літературних творів німецькомовних галицьких авторів, сюжети яких після катастрофи Другої світової війни зазвучали по-особливому. В основу конструювання міфу Галичини ліг літературний топос, який починався ностальгійними ремінісценціями, а згодом трансформувався у відверту політичну інструменталізацію. Глорифікація та ідеалізація галицького минулого виявилися необхідною умовою і для укладання нового національного соборницького наративу, і для формування ексклюзивного галицького проекту. Діапазон інструменталізації коливався від «Галичина – найбільш українська Україна» й аж до «галичани – не українці». Публічні прояви «галицькості» та їх інструменталізація стануть темою лекції.

Документальний фільм-фотоподорож крізь старі та нові світи територій, які входили у склад Австро-Угорської імперії. Використовуючи музику, розповіді, легенди та вирізки з газет початку XX століття, режисер створив захоплюючу подорож у часі, яка майстерно побудована на протиставленні архівних матеріалів і фотографій із сучасними кадрами тих самих місць.
Коментує Василь РасевичПоказ відбувається за підтримки Австрійського культурного форуму.

Режисер – Леонід Осика, автор сценарію – Іван Драч, оператор – Валерій Квас
Вступне слово: Станіслав Мензелевський – культуролог, керівник науково-дослідницького відділу Центру Довженка, перекладач.За мотивами новел Василя Стефаника “Камінний хрест” та “Злодій”. Галицький селянин Іван Дідух після марних спроб вибратися із злиднів вирішує поїхати з дітьми в Канаду і там спробувати віднайти щастя. Напередодні від’їзду в хату до нього пробирається злодій. Для його покарання Дідух запрошує гостей. В останню мить він прощає грабіжника, але сусіди вбивають його. Ранком у пам’ять про себе Іван встановлює на пагорбі давно припасений камінний хрест.

Показ відбувається в партнерстві з Національним центром Олександра Довженка, Київ

Лектор: Олександр Телюк – кінокритик, науковий співробітник Центру Довженка, Київ
Радянська анексія Галичини, Північної Буковини та Закарпаття в 1939–1945 роках знайшла стрімке відображення в українському радянському кіно. Щойно захопивши частину Польщі, радянське керівництво направляє туди для агітації місцевого населення 250 копій довженківського фільму «Щорс». Самому Довженку доручають знімати пропагандистську стрічку про Буковину. В той же час західноукраїнські землі починають активно з`являються в сюжетах нових радянських фільмів. На прикладі картин «Вітер зі Сходу» (1940), «Олекса Довбуш» (1959) та «Білий птах з чорною ознакою» (1970) ми прослідкуємо, як змінювалася радянська колоніальна риторика по відношенню до Західної України.Показ відбувається в партнерстві з Національним центром Олександра Довженка, Київ

Режисер – Юрій Іллєнко, Автори сценарію – Юрій Іллєнко, Іван Миколайчук
Оператор – Вілен Калюта
Вступне слово: Олександр ТелюкУ своїй третій режисерській роботі Юрій Іллєнко досліджує трагедію бідної української родини Дзвонарів, яка живе у Карпатах неподалік від румунського кордону у важкі часи війни та терору (1937–1947). Четверо братів грають у сільському ансамблі, проте боротьба між українцями-націоналістами, прибічниками нацистів та прибічниками радянської влади забирає одного учасника гурту за іншим: Петро приєднується до Червоної армії, Орест – до УПА, а Богдан лишається вдома. Однак долі братів переплітаються і в коханні, і в боротьбі.

Показ відбувається в партнерстві з Національним центром Олександра Довженка, Київ

Львівська кінокомісія – це офіційна міська організація, яка займається промоцією та пристосуванням Львова для зйомок кіно, а також надає консультаційні послуги у сфері кіновиробництва.
Презентує Ольга Райтер, директорка Львівської кінокомісії

Режисер – Дмитро Тяжлов
Події у картині «Я пам’ятник собі» розгортаються на Західній Україні, зворушливо й з гумором показане життя простого пенсіонера Євгена, який є автором понад ста пам’ятників. Він відіграє у своєму середовищі важливу соціальну роль: привертає увагу до пам’яті та примирення, створюючи пам’ятники на честь людей, котрі знайшли вічний спочинок у маленькому українському містіПрезентує режисер Дмитро Тяжлов

Програма короткого метру
Презентують Ольга Райтер – директорка фундації, Ірина Ковальчук – менеджерка проектівПрофондовано «Спільнокоштом»

Галичина першої половини ХХ ст. – це один з найнебезпечніших, найрізномовніших, найтурбулентніших закутків світу. Між 1914 і 1944 влада тут мінялася 7 і більше разів, а насильство й терор з різним ступенем інтенсивності загрожували, знищували і переміщували людей. Голокост, етнічні чистки, депортації знелюднили Галичину і вже інші люди почали новий відлік життя у старих будинках. Пам’ять про це почасти зникла разом зі своїми носіями, а почасти потрапила під жорстку цензуру. Однак з розпадом СРСР, зі зміною поколінь і досвіду попередні “інсталяційні матриці пам’яті” вийшли з ладу. Коли йдеться про приватну, поколіннєву чи родинну пам’ять, то її ще можна зцілити через зусилля спогадів і авто-біо-графій різними рідними мовами. Що тоді відкриється нашим сучасникам в Україні? І що робити далі з таким прозрінням, болем і знанням-тягарем?

Документальна історія Алфреда Шраєра, за його словами, єдиного єврея, який вижив під час нацистської окупації Дрогобича. Шраєр був одним із учнів видатного письменника Бруно Шульца. Під час окупації Шраєр пройшов примусові роботи і концентраційні табори, а після війни повернувся до рідного Дрогобича. Став відомим музикантом і суспільно-культурним діячем.

Показ відбувається за підтримки Австрійського культурного форуму

Перший день Першої світової війни. У приміській корчмі (аустерії) на околиці галицького містечка в Австро-Угорщині шукають порятунку від російських козаків місцеві євреї, польський ксьондз, угорський гусар. Господар аустерії, мудрий Таг, оточує людей теплом і сердечністю, він розуміє, що наступний день може принести їм загибель. Фільм знятий за однойменним романом польського письменника Юліана Стрийковського

Коментує Матеуш Вернер (Mateusz Werner) – кінокритик, філософ, культуролог, доктор гуманітарних наук (Польща). Член міжнародної федерації кінокритиків FIPRESCI

​
Показ відбувається у партнерстві з Польським Інститутом в Україні

Єдиний наразі художній повноформатний фільм за мотивами однойменної книги Бруно Шульца. Фільм має характер сюрреалістичної оповіді, в якій немов у лабіринті змішуються місця, часи й люди, глядач бачить зниклі єврейські містечка часів Габсбурзької монархії, є свідком любовних і екзистенціальних розладів героїв. У фільмі грають найкращі польські актори того часу, в тому числі Ґустав Голоубек, Ян Новіцький, Тадеуш Кондрат, Ірена Орська, Людвик Бенуа.

Коментує Матеуш Вернер (Mateusz Werner) – кінокритик, філософ, культуролог, доктор гуманітарних наук (Польща). Член міжнародної федерації кінокритиків FIPRESCI.

Показ відбувається у партнерстві з Польським Інститутом в Україні.

Стрічка розповідає про участь Бельгійського батальйону ACM у першій світовій війні на території Російської імперії, включаючи Галичину. Фільм зіштовхує глядача з вічною темою: відчай батька і доньки, що міг мати місце у будь-якій війні, будь-де в світі та будь-коли. Режисер використовує у фільмі анімаційну техніку “захоплення руху” (“motion capture”).

Показ відбувається за підтримки Посольства Бельгії та Internationaal Vlaanderen

Рок культура у радянському Львові виникла наприкінці 1960-х років і мала різні форми, від майже офіційних «ансамблів» до альтернативних хіпі-банд. Це середовище було переважно транснаціональне, але об’єднувало його творців – Львів, Галичина та любов до музики. Також спільним для різних авторів та колективів було те, що вони не могли створити цікавого, оригінального і одночасно альтернативного (себто нерадянського) україномовного продукту. Після оголошення Перебудови у середині 1980-х, рок-музика перестала бути забороненим мистецтвом і у місті було створено рок-клуб. Саме тут сформувався колектив, що зумів деколонізувати популярну українську музику з тенет етнографізму, сільської естетики та штампів російськомовного року. Це була міська культура, яка іронізувала над власним сільським «альтер-его» і ця культура мала силу змінити не лише Галичину, але й і Україну.

​Студія «Укркінохроніка» (Київ), на замовлення Львівського обкому компартії України, 1969 р.
Режисер – Володимир Шевченко,
Музика – Михайло Мануляк
Вірші – Роман Лубківський
Коментує Богдан Шумилович

Створено дітьми в рамках анімаційної резиденції форуму «ПогранКульт: ГаліціяКульт», що відбулась у Харківській обласній бібліотеці для дітей 11 – 24 серпня 2016 року.
Презентує Роман Дзвонковський – координатор резиденції, аніматор, відеодизайнер. (Івано-Франківськ/Львів)Проект реалізовано за підтримки Advocate Europe та MitOst

Презентація документальних проектів
Створено в рамках кінематографічної резиденції форуму «ПогранКульт: ГаліціяКульт», яка відбулася в Харкові 11 – 24 серпня 2016 року.Альманах короткометражних документальних фільмів про Харків. Фільми створені режисерами-початківцями з Харківщини та Львівщини.
Куратори резиденції – режисери – Остап Костюк та Любов Дуракова.

Проект реалізовано за підтримки Advocate Europe та MitOst

Мистецький документальний фільм про життя вівчарів українських Карпат і долю традиційного ремесла на фоні сучасних змін. Про щоденну працю без вихідних і права на слабкість. Про гармонійний світ, який ми втратили, прагнучи комфорту, і дитинство, яке ми залишаємо, начепивши на себе ролі дорослих

Презентує режисер Остап Костюк

Фільм розповідає про пригоди двох львівських батярів, Щепка і Тонька, які мусять зайнятися осиротілою сусідкою Крисею. Справу ускладнює бабця Крисі – стара баронеса Дорн, яка з усіх сил намагається прихилити онучку до себе. У фільмі головні персонажі виконали популярну дотепер у Львові пісню «Тільку ві Львові» (оригінальна назва – Lwów jest jeden na świecie).