Лекційно-дискусійна програма культурного форуму «ДОНКУЛЬТ»

Дискусійно-лекційна програма об’єднує декілька форматів і тем. Публічні лекції розглядають Донбас у XIX-XX століттях з перспективи робітничої, міської історії та трансформацій прикордоння. До дискусій і круглих столів залучено експертів з різних сфер та країн для обговорення актуальних питань та сучасних викликів пере/осмислення того, чим є цей регіон, якими є його, спадщина і сучасна ситуація. Зустрічі запросять до розмови істориків та соціологів, для яких Донбас став темою багаторічних досліджень і сучасних рефлексій.

Програма є простором для діалогу між різними спільнотами та середовищами, місцевою громадою і новими мешканцями Львова з територій військового конфлікту. Акцент зроблено на тому, щоб показати різноманітний і маловідомий Донбас, щоб актуалізувати складні питання, підважити однобоку риторику про Донбас в «романтичних» чи «звинувачувальних» і шукати способи порозуміння в умовах неоднаковості й багатокультурності сучасної України і її спадщини.

Заходи супроводжуватимуться показами документальних хронік про промислові міста України, вуличною історичною виставкою “Праця, виснаження та успіх. Міста-корпорації в Донбасі”, театральною виставою «Зерносховище».

Всі заходи програми відбуваються в конференц-залі Центру міської історії за адресою:

Львів, вул. Богомольця 6, окрім тих, місця проведення яких зазначені біля назви заходу. Вхід вільний.

Лекції

Донбас є тим регіоном України, який непросто збагнути – і в минулому, й сьогодні. Він пройшов складний шлях до модерних політичних форм: ліберальної демократії, соціалізму та націоналізму. Недаремно Лев Троцький свого часу зауважив, що «в Донбас не можна їхати без [політичного] протигазу». Лекція розкриває історичні шляхи «енігми» Донбасу та пропонує способи аналізу теперішньої ситуації у Східній Україні.

Гіроакі Куромія – професор історії Університету Індіани, США. Фахівець із радянської історії, зокрема сталінських часів. Дев’ять років працював в архівах України і Росії, досліджуючи розсекречені матеріали з історії Донбасу. Його монографія «Свобода і терор у Донбасі: українсько-російське прикордоння, 1870–1990-і роки» сьогодні є найбільш цитованою працею, в якій критично проаналізовано модерну історію України і Росії з регіональної точки зору

Упродовж двох десятиліть східне пограниччя України зберігало культурну і політичну амбівалентність. Як відомо, цьому сприяли тісні економічні зв’язки і географічна близькість до Росії, панування російської мови та невизначеність кордону. Українська ідентичність співіснувала на сході з місцевими, регіональними і транснаціональними ідентичностями. Цей зв’язок значною мірою підтримувався ностальгією за радянським способом життя і спільним життєвим простором. Чи дійсно «Російська весна», що вилилася у війну в Донбасі, поклала край цій амбівалентності? Чи можна розглядати конфлікт в етнічних категоріях? Як змінюються уявлення про українсько-російський кордон і сусідню Росію? Які наслідки політичної поляризації на сході України?

Тетяна Журженко – кандидат філософських наук, політолог, науковий співробітник Інституту наук про людину (IWM) у Відні (Австрія); викладає у Віденському університеті. Авторка публікацій на теми політики пам’яті та регіональних і локальних ідентичностей, книги Borderlands into Bordered Lands: Geopolitics of Identity in Post-Soviet Ukraine, 2010.

В останній чверті XIX століття у США та в Європі корпорації стають провідною формою підприємництва, оскільки в індустріальну епоху вони володіють організаційними здібностями, недоступними їхнім меншим за розмірами конкурентам. На зміну «невидимій руці» ринку в сфері розподілу товарів та послуг приходять професійні менеджери великих корпорацій – «видима рука» економічного розвитку. Хто і як управляв найбільшими промисловими корпораціями в Російській імперії? Якими були ризики, пов’язані з передачею управління бізнесу в руки найманих управлінців? Як іноземні управлінці мультинаціональних корпорацій пристосовувалися до російських реалій? Про це на прикладі промислових підприємств Донбасу йтиметься в лекції Володимира Кулікова.

Володимир Куліков – доцент Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Досліджує становлення модерного бізнесу та історію корпоративних міст на сході України.

Навіщо Сталін навмисно знищив близько мільйона людей в Радянському Союзі у 1937–1938 роках? Фактично, сталінські чистки перейшли й за межі СРСР – до Монголії і Сіньцьзяну, або китайського Туркестану. Україна, і Донбас зокрема, постраждали особливо сильно. Втім, на відміну від Голодомору 1932–1933 років, Великий терор більшою мірою вдарив по інших національностях, порівняно з українцями чи росіянами. Ця лекція показує сталінські злочини в контексті «глобалізації української історії» у першій половині ХХ століття.

Гіроакі Куромія – професор історії Університету Індіани (США). Автор декількох праць про Україну та Радянський Союз, серед яких: «Голоси мертвих: сталінський Великий терор у 1930-х роках» (The Voices of the Dead: Stalin’s Great Terror in the 1930s, 2007) та «Сумління під судом: доля чотирнадцятьох пацифістів у сталінській Україні, 1952–1953 роках» (Conscience on Trial: The Fate of Fourteen Pacifists in Stalin’s Ukraine, 1952–1953, 2012).

Ознакою «нової людини» в радянському суспільстві, її документом, «перепусткою» та голосом була автобіографія. Практики створення «правильної біографії» означали згоду людини на участь у «радянському експерименті» та готовність відмовитися від тих сторінок життя, які могли здаватися неправильними чи небезпечними. Чому таі за яких обставин люди зголошувалися на конструювання біографій? Які бажані автобіографічні акценти актуалізовувалися в різні періоди існування СРСР? У який спосіб готовність грати у «зміни» біографій впливала на самоідентифікацію мешканців Донбасу?

Олена Стяжкіна – професорка кафедри історії слов’ян Донецького національного університету (м.Вінниця). Фахівець з радянської історії та ґендерних студій, авторка книжки «Міщанка» та «бєздуховний обиватєль»: ґендерні аспекти радянської повсякденності».

«Що відбувалося у Донбасі в добу національно-визвольних змагань»? Поставлене питання зіштовхує два історичні стереотипи – неукраїнського Донбасу та Української революції як свідомої боротьби нації за свою державу. Проте самі ці поняття сформувалися внаслідок подій 1917–1920 років і тому є ненайкращими аналітичними знаряддями для розуміння цієї епохи. У який спосіб видобути з-під шару ідеологічних наративів щоденний досвід людей, які жили в хаотичну революційну добу й ще не знали, що в майбутніх підручниках історії вони стануть борцями за «владу Рад» чи Донецько-Криворізьку Республіку, а відтак, у пізніших підручниках, несвідомими українцями?

Сергій Єкельчик – професор історії та славістики в Університеті Вікторії в Канаді. Готує нове видання своєї книги про історію України, яку було перекладено п’ятьма мовами, а також пише книгу з історії Української революції 1917–1920 рр.

На початку Другої світової війни, з вторгненням нацистської Німеччини на територію Польщі, чимала кількість польських громадян була вимушена вирушити на схід, остерігаючись переслідувань за політичними, етнічними та іншими ознаками. Частина з них повірила, що зможе убезпечити власне життя, перейшовши на радянську територію окупації. Партійні органи СРСР вирішили провести амбітну політичну та економічну кампанію з організації першого трудового переселення мігрантів із територій Східної Польщі до шахт Донбасу. Кампанія розпочалася через місяць після входження радянських військ до Львова. Хто були ці переселенці і яка їхня подальша доля? Про це розкажуть нечисленні документи партійного архіву Донецької області і лектор Станіслав Федорчук.

Станіслав Федорчук – історик, політолог, публіцист. Випускник історичного факультету Донецького університету. Пише дисертацію про трудову міграцію 1944–1951 років в УРСР. Автор книжки «Демонтаж лицемірства», 2012 року.

Перед істориком повсякденності щораз частіше постають питання про те, що саме наповнювало внутрішній світ людини минулого, як відбувалося становлення її індивідуальності. Вивчаючи щодення радянських людей, не можна оминути увагою одного з найважливіших етапів життя – дитинства. Які ідеальні риси прагнула виховати в дитині радянська влада? До яких засобів та методів вона вдавалась і які це мало наслідки? На ці питання можна знайти відповіді, аналізуючи українські радянські дитячі видання 1930-х років та документи комсомольських і партійних організацій республіки. Особливу увагу в лекції приділено ролі інтернаціонального, військово-патріотичного та політичного виховання у становленні нового покоління радянських дітей.

Нані Гогохія – доцент кафедри історії України Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Досліджує щоденні практики у радянській Україні 1930-их років.

Робітнича історія у Сполучених Штатах зазнала значних змін у 1960–1970-х роках, коли було зміщено акценти із вивчення профспілок на робітничий клас. З того часу деіндустріалізація знищила чимало виробничих професій. З одного боку, це створило нові виклики та можливості для робітничого руху, а з іншого – породило значну нерівність та залежність від важкої тимчасової роботи. Неоліберальні державні нападки на робітників збігаються з ідеологією, яка підносить споживацтво над ідентичністю класів, ставлячи питання про те, як слід організувати робітничий клас, який часто ототожнюється із середнім класом? На рівні глобальної економіки – які уроки можна взяти з цієї історії для робітничого руху в США та в інших країнах? Лекція стосується цього кола тем.

Деніел Джей Валковіц – професор в Університеті Нью-Йорка, фахівець з робітничої, міської та публічної історії. Автор праці «Говорять робітники Донбасу»: виживання та ідентичність в новій Україні», написаної у співпраці з Льюїсом Сігельбаумом (Workers of the Donbass Speak: Survival and Identity in the New Ukraine, 1995).

Лекцію присвячено аналізові культурних особливостей шахтарських регіонів – Верхньої Сілезії і Донбасу, а також їхньої адаптації до офіційних культур Польщі й України. Якою мірою шахтарська специфіка цих регіонів вписувалася в контекст польської та української культур? Які консолідуючі механізми сприяли вибудовуванню зв’язків між регіонами і центрами в культурному сенсі? Під час лекції також будуть розглянуті питання про місце, що його займають ці регіони в суспільній свідомості, про те, як вони вписуються в загальне уявлення про батьківщину, про те, які свята і які постаті стали загальновизнаними.

Марта Студенна-Скруква – доктор гуманітарних наук, сходознавець, ад’юнкт Інституту сходознавства Університету ім. Адама Міцкевича в Познані. Авторка книги «Український Донбас. Обличчя регіональної ідентичності», 2014.

Навряд чи можна знайти в Німеччині ще хоча б один регіон, який настільки сильно зазнав впливу індустріалізації, як Рурська область: її розвиток упродовж багатьох років визначали вугільна і сталеварна промисловості. Від 1970-х років вона перетворюється на центр розвитку науки, туризму та сервісу, а в 2010 році взагалі стає Європейською культурною столицею. У презентації запропоновано огляд розвитку регіону – від промислової кризи до культурної ревіталізації – з особливим фокусом на поняття спадщини та ідентичності, історії та туризму, освіти та сфери розваг, а також на аудиторію промислової спадщини.

Дагмар Кіфт – доктор філософії (PhD), голова відділу досліджень та заступник директора «LWL-Industriemuseum». Керувала концепцією основної експозиції музею. Куратор численних виставок, присвячених індустріальній тематиці. Досліджує питання соціальної та культурної історії вугільної промисловості.

Сьогодні це «міста-примари», які зникають. А понад півстоліття тому на сході України мало не щороку виникали поселення поруч із будівництвом вугільних шахт. Добропілля, Селидове, Гірняк, Вуглегірськ, Сніжне, Шахтарськ та інші. Ці міста мали і продовжують зберігати свою специфіку. Витоки їх сучасних проблем слід шукати в нещодавньому минулому. У центрі уваги викладу – радянська історія міст і містечок Донеччини, особливості міського життя, формування культу гірника та «жіноче обличчя» вугільної галузі.

Ксенія Пантюк – доцент кафедри історії слов’ян Донецького національного університету (м. Вінниця). Займається міською історією. Авторка монографії «Соціально-економічні процеси у монопрофільних шахтарських містах Донбасу, 1950–1980-ті роки» (у співавторстві зі Зоєю Лихолобовою).

Дискусії:

Учасники: Наталя Ворожбит (драматург, авторка «Зерносховища», Київ), Андрій Приходько (режисер-постановник вистави, Київ), Олександр Зайцев (історик, Український Католицький Університет, Львів), Ірина Старовойт (літературознавець, філологічний факультет Львівського національного університету ім. Івана Франка), Йоанна Віховська (театральний критик, куратор (EEPAP), Варшава). Модератор: Зоряна Рибчинська (культуролог, факультет культури і мистецтв Львівського національного університету ім. Івана Франка).

Учасники: Сергій Єкельчик (Університет Вікторії, Канада), Гіроакі Куромія (Університет Індіани, США), Олена Стяжкіна (Донецький національний університет, м. Вінниця). Модератор – Софія Дяк (Центр міської історії).

Учасники: Софія Дяк (Центр міської історії, Львів), Дагмар Кіфт (LWL-Industriemuseum в Дортмунді), Анна Мєдвєдєва (МБФ «ІЗОЛЯЦІЯ», Донецьк-Київ), Павел Ягло (Директор відділу «Історія Нової Гути» музею історії Кракова). Модератор – Ірина Склокіна (Центр міської історії).

У пошуках спільного/відмінного. Регіональні ідентичності сучасної України

Учасники: Ілля Кононов (Луганський національний університет ім. Тараса Шевченка, м. Старобільськ), Вікторія Середа (Львівський національний університет ім. Івана Франка), Наталя Черниш (Львівський національний університет ім. Івана Франка). Модератор – Наталя Отріщенко (Центр міської історії).

Розмови:

Розмова з американським істориком Гіроакі Куромією про терор як механізм функціонування тоталітарної держави, про те, як виживали і про що думали звичайні люди у сталінському СРСР, а також про те, як досвід радянського тоталітаризму по-різному впливає на еволюцію сучасних України і Росії.

Перегляд фільму «Перебудова знизу» (1989) та розмова з істориком Деніелом Дж. Валковіцом про робітничу мобілізацію і страйки в кінці 80-х років, роль шахтарського руху для новітньої історії України, про надії та розчарування шахтарів Донбасу.

ІСТОРИЧНА ВИСТАВКА “Праця, виснаження та успіх. Міста-корпорації в Донбасі”

Історична виставка “Праця, виснаження та успіх. Міста-корпорації в Донбасі” присвячена феномену корпоративних міст та міст-підприємств як важливому складнику пост-індустріального суспільства. Матеріали виставки репрезентують особливості становлення урбаністичного простору в корпоративних містах у глобальному контексті, з особливим акцентом на Донбасі. Поява міст-корпорацій, специфіка їхнього ландшафту, соціальних відносин, повсякдення представлені через призму людського досвіду, що розкривається через три фокуси, – працю, виснаження та успіх. Виставка спрямована на те, аби привернути увагу до викликів та перспектив трансформації цих міст і належної оцінки їхньої культурної спадщини, а також на подолання упереджень як до промислових регіонів, так і до проблем суспільної нерівності, включеності у суспільство. Виставка експонуватиметься з 16 червня на площі Ринок біля Ратуші.

Подяка за підтримку та допомогу у підготовці програми:

Анатолій Амелін, Софія Дяк, Олександр Дмитрієв, Володимир Куліков, Ігор Ліскі, Євгеній Монастирський, Наталія Отріщенко, Ірина Склокіна, Володимир Склокін, Олексій Чеботарьов.